Бесіда.  ДРУЖБА НАШИХ ДІТЕЙ

    Батьки й діти... Це вічний світ, у якому завжди було і буде багато важкого і непізнаного.Чи завжди ми приділяємо своїй дитині належну увагу, чи дійсно живемо її проблемами, турботами, радощами й смутками? Мабуть, нечасто батьки ставлять собі це запитання...

   А тим часом наші діти ростуть, набувають нових знань, які, на жаль, не завжди хороші; знаходять нові захоплення та заводять нових товаришів...

Яка ж вона, дитяча дружба?

    Нерідко запитання «Хто друзі вашої дитини?» ставить батьків у глухий кут. Мабуть, тим більше не всі зможуть розказати про мотиви їх дружби.

     Дружба дітей — справа делікатна. Звичайно, не варто заохочувати випадкові знайомства. Але й не можна грубо, нетактовно, під загрозою забороняти дружбу. Чи не стануть ті, від котрих ви оберігаєте дочку чи сина, від цього ще дорожчими? Діти-підлітки не можуть обійтися без друзів. Тут дуже важливо тонко та тактовно з’ясувати: наскільки сильним може бути вплив друзів; чи не втрачає у спілкуванні з ними ваша дитина своє власне «я». Можна, наприклад, запросити нових знайомих на який-небудь сімейний захід, на якому ви, з одного боку, не заперечите нову дружбу, а з іншого — самі ближче познайомитесь. А якщо виявиться, що друзі й справді «нікудишні», то тут справа не лише в тому, що дитину «утягли» чи на неї «погано вплинули». Можливо, в неї є схильність саме до таких товаришів. Значить, ви щось прогледіли, не зуміли своєчасно виробити в неї моральний імунітет проти невихованості.

   Ставлячи вимоги синові чи дочці, батько й мати одночасно мають те ж саме вимагати від себе. Помилку може допустити і дитина, і дорослий. Але страшна не та помилка, яка трапилася, а та помилка, яку не виправили. І в цьому відношенні ми повинні також подавати приклад.

                 ДІТИ Й ВУЛИЦЯ

     Вулиця... Приходить час, і це просте, звичайне слово, наповнюється для всіх, хто живе в домі, якимось новим смислом. Найчастіше це відбувається, коли, підростаючи, діти вступають у пору отроцтва.

«Мамо, а тепер я піду на вулицю, погуляю»,— говорить син чи дочка, пов’язуючи це своє право із законною винагородою за добросовісно виконані уроки, домашнє доручення.

«І що вони там знаходять, на тій «вулиці»? — ревниво ставлять собі питання старші. — Немов магнітом їх туди тягне».

   Іще вчора дитина мріяла про відпочинок разом із батьками, гурток у школі... А тепер надається перевага вулиці. І у батьківському серці зріє тривога: часто, дуже часто саме з «вулиці», як здається нам, проникають у дім небажані риси в поведінці наших підростаючих дітей, з вулицею асоціюється повсякчас таке визначення, як «важкі діти».

     Але якщо ми згадаємо себе у віці сина чи дочки, навряд чи хто заперечить, що нам і самим у цьому віці раптово починав здаватися чомусь тісним затишний домашній світ і нас манив до себе цей таємничий світ вулиці.

     Але не лише в самій, як такій, вулиці є справа. Для підлітка це і спосіб розширити сферу свого спілкування і, якщо хочете, «світ побачити та й себе показати».

                      ОСОБЛИВОСТІ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ

      Коли ми чуємо слово «підліток», у нас виникає, напевне, якийсь невизначений образ, сповнений протиріч. Якщо раніше дитина, молодший школяр шукав у всьому підтримки батьків, почував при цьому себе впевненіше, сміливіше, то зараз підліток насторожено зустрічає не тільки зауваження, але і поради. Звичайно ми вважаємо, що людина, яка росте, живе майбутнім, спрямована в майбутнє. Це справедливо. Але при цьому ми часто забуваємо, що вона живе уже сьогодні. І це «сьогодні» для неї не менш важливе, ніж «завтра».

   У цьому віці відбувається ломка того, що було звичним, таким, що вже склалося. Такий перелом торкається майже всіх сторін життя та діяльності підлітка. Особливо помітні рухи до більш активних, ніж будь-коли, пошуків можливостей для самоствер-дження. Стрімко зростає бажання підлітка утвердити власне право на самостійність. А разом з тим і ростуть сумніви батьків щодо своєчасності цієї самостійності. Ви не довіряєте вашим дітям, тримаєте їх «в рамках». Ви огороджуєте їх від життя частоколом заборон, ви вимагаєте беззаперечної покори. Але чим більш жорстко ви вчините з сином чи дочкою, схиляючи їх до підлеглості, тим гостріше з їх боку реакція протесту те непокори. І деякі підлітки шукають шляхи до самоствердження у сім’ї, а знаходять їх переважно саме на тій же «нещасній» вулиці.

ВУЛИЦЯ: «ЗА» І «ПРОТИ»

   Але чи можливе дитинство без вулиці? Ні! Діти, а тим більше підлітки, не можуть вільний час проводити у чотирьох стінах, замкнено. Вони прагнуть спілкування. Причому не лише в колі чи у позакласному закладі, але й на вулиці у найширшому смислі цього слова. Вулиця небезпечна, коли її вплив стає єдиним, головним, коли він не коригується нічим іншим. Вулиця — полігон випробування дітей на стійкість життя. І вони витримають це випробування, якщо вдома на них чекають батьки-друзі, а у школі вони зустрічаються з учителями-друзями.

   Підлітка вабить вулиця, де порівняно більше подразників, цікавіше, ніж удома, де його все ще вважають за дитину.

    Потяг дітей до неї необхідний та природний. Підлітки — де завтрашнє юнацтво. А у юності людину більше за все турбує запитання: «Яка я?» Відповісти на нього можна лише тоді, коли відчуєш, побачиш, зрозумієш, як до тебе ставляться товариші; вони ж багато у чому визначають, які життєві позиції обирає підліток.

   Так, вулиця ще нерідко дає підліткові не лише позитивне: велика кількість правопорушень та злочинів неповнолітніх коїться у середовищі вільного спілкування, особливо у вечірній час на вулиці. Все це дає достатньо підстав винести вулиці вирок обвинувачення та приговорити її до строгої ізоляції від наших дітей. Але чи єдиний це шлях? Чи варто поспішати з виконанням «приговору» та тримати під арештом власних дітей?

                 ДОРОСЛІ Й ДІТИ —ЧИ МОЖЛИВЕ ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ?

    Вулиця може стати і добрим вихователем, якщо їй у цьому допоможемо ми, дорослі. У багатьох батьків — страх перед вулицею. Вони готові обвинуватити її у будь-якому зриві своєї дитини. Але якщо навіть так трапляється, чи не криється першопричина у бідності тих стосунків, які пов’язували батьків та дітей у родині, і вулиця легко взяла верх?

    Чому в родині чудових трудівників часом виростає ледача людина, яка не хоче ні навчатися, як належить, ні працювати? Чому потрапляє у компанію хуліганів підліток з родини, де батьки — прекрасні люди, яких всі поважають. Чому цих дітей заразив приклад поганих друзів, а не гарний приклад батьків?

   Це відбувається тому, що під одним дахом старші та молодші існували духовно відокремленими один від одного. У дорослих свої справи, турботи, інтереси, радощі та печалі, у дітей — свої. За такого характеру спілкування діти не знають власних батьків такими, якими їх бачать колеги по роботі, друзі, знайомі. Те, що має бути прикладом у старших, залишається поза полем зору підлітків. Зате саме перед ними частіше, ніж перед будь-ким, виглядають запальними, незадоволеними тією чи іншою невдачею. Підлітку, що особливо жадібно тягнеться до всього радісного, важко співчувати незрозумілим йому тривогам дорослих. Він не є співучасником життя батьків, родини. Він у сімейному житті залишається наче сторонньою особою, не відчуваючи близькості своїх батьків. Так само інтереси підлітка у такій родині сприймаються досить однобічно.

          ОСОБЛИВОСТІ ДРУЖБИ ПІДЛІТКІВ

      Дружба — одне із найглибших почуттів серед багатьох людських переживань. І не можна забувати, що якщо маленькій дитині можна сказати: «Дружи з Катрусею, не дружи з Оленкою», то підліток навряд чи безсуперечно прийме подібну пораду. Він хоче сам знайти собі друга, перевірити дружбу. І вулиця, тобто місце, де підліток бачить себе вільним від зайвої вказівної опіки, часто стає для нього місцем перевірки своїх якостей, у тому числі вміння показати себе у дружбі.

     Підлітка гостро хвилює його положення серед ровесників. Незадоволена потреба до самоствердження нерідко штовхає його до досягнення мети за будь-яку ціну. Ось тут вулиця може бути дійсно небезпечною, якщо ми не дізнаємось, що син знайшов тут таких друзів, у середовищі яких хуліганський вчинок буде кваліфікуватися як спритність рук чи доведення кмітливості.

    Відома приказка недарма говорить: «Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти». На жаль, ми не завжди її згадуємо. Окремим батькам не спадає на думку поцікавитися — чи задоволена їх дитина своїми стосунками з товаришами по класу, школі, чому вона часом надає перевагу «вуличним знайомствам» — компанії невідомих людей.