Урок-лекція з елементами виразного читання. «Поезія – це завжди неповторність, якийсь  безсмертний дотик  до душі»

Тема.  Ліна Костенко. Розповідь про поетесу. Яскравий світ художнього слова, громадська одухотвореність її поезій, висока художня культура, багата образність, глибина думки, афористичність вислову.

Мета:

• Опрацьовуючи твори Ліни Костенко, зацікавити учнів красою поетичного слова, ознайомити з особливістю творчого методу авторки „Марусі Чурай”, найголовнішими тематичними особливостями її мистецького доробку;
• Засобами художнього слова виховувати любов до рідної мови, до літератури як виду мистецтва;
• Розвивати культуру мовлення, навички виразного читання поезій, логічне мислення, стимулювати учнів до самоосвіти.

Обладнання:

Портрет Ліни Костенко, роздатковий матеріал, магнітофонні записи, книги поетеси, газетні публікації.

Тип:

Урок-лекція з елементами виразного читання.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Оголошення теми і  мети уроку.

ІІІ. Виклад матеріалу. 

     „Є  поети – законодавці літературних мод і погод в літературі...

     Є поети – суворі ревнителі національних традицій, „архаїсти”, які борються проти рецидивів агресивної субкультури  й нівеляції слова.

     Є поети – духовні лідери й духовні  донори для всієї культури, оскільки значення їх виходить далеко за суто літературні  рамки.

     Мало  кому щастить поєднати в своїй  особі всі ці риси”, - писав Михайло  Слабошпицький.

     А поєдналися вони, за висловом ученого, в душі невідомої тоді ще нікому дівчинки з провінційної вчительської сім’ї Ліни Костенко, яка народилася 19 березня 1930 року в містечку Ржищеві, що на Київщині.

     (Учениця  читає напам’ять  вірш Ліни Костенко)

Колись  давно, в сумних біженських мандрах,

коли дитям я ледве вже брела,

старі хатки в солом’яних скафандрах

стояли  в чорних кратерах села.

Дроти бриніли арфою Ерделі.

Гострила  вухо темрява у склі.

Як  тяжко стукать у чужі оселі,

бездомним бувши на своїй землі!

Чужі  оселі... Темний отвір хати.

Ласкавий блиск жіночої краси.

А потім довго будуть затихати

десь  на печі дитячі голоси.

Уже сидиш зі жменькою насіння.

Уже привітно блима каганець.

Уже в такому запашному сіні

в твій сон запрягся коник-стрибунець!

І ніч глуха. І пес надворі виє.

І світ кривавий, матінко свята!

Чужа  бабуся ковдрою укриє,

своє  розкаже, ваше розпита.

І ні копійки ж бо не візьме зроду,

бо  що, ви, люди, на чужій біді!

А може, то в душі мого народу

я прихилила голову тоді?

Вчитель

     Як  справжня донька свого народу, Ліна Костенко не могла залишатись осторонь його проблем, його горя й страждань. Сповнені трагізму поезії авторки про повоєнні часи, коли, вже після параду Перемоги й Нюрнберзького процесу, продовжували лунати вибухи. Гинули люди. Найчастіше діти. 

Учень

Пастораль ХХ сторіччя

Як  їх зносили з поля!

Набрякли  від крові рядна.

Троє  їх, пастушків. Павло, Сашко і Степан.

Розбирали гранату. І ніяка в житті Аріадна

вже не виведе з горя отих матерів. А  степам 

будуть  груди пекти ті залишені в полі гранати,

те  покиддю війни на грузьких слідах череди.

Отакі вони хлопці, кирпаті сільські аргонавти,

голуб’ята, анциболи, хоч не роди! 

Їх  рвонуло навідліг. І бризнуло кров’ю в багаття.

І несли їх діди, яким не хотілося жить.

Під горою стояла вагітна, як поле, мати.

І кричала та мати:

- Хоч личко його покажіть! 

Личка вже не було. Кісточками, омитими  кров’ю,

осміхалася  шия з худеньких дитячих ключиць.

Гарні діти були. Козацького доброго крою.

Коли  зносили їх, навіть сонце упало  ниць. 

Вечір був. І цвіли під вікнами мальви.

Попід руки держала отих матерів рідня.

А одна розродилась, і стала ушосте – мати.

А один був живий. Він умер наступного дня.

Вчитель

     Ми  навмисне не будемо детально зупинятися на біографічних відомостях, адже, за словами Ліни Костенко, найкраще про поета говорять „самі вірші”.

     Круте духовне сходження судилося їй, не раз і не два доводилося „стукати в чужі оселі” на своїй землі, але вже опісля дитинства, проведеного в окопі, в окопі й розпочала писати – коротко, тривожно, захоплююче: 

Учениця

Мій перший вірш, написаний в окопі,

на  тій сипкій од вибухів стіні,

коли  згубило зорі в гороскопі

моє дитинство, вбите на війні.

...................................................

О, перший біль тих не дитячих вражень,

який  він слід на небі залиша!

Як  невідмовне віршами не скажеш,

чи  не німою зробиться душа?! 

Це  вже було ні зайчиком, ні вовком,

кривавий  світ, обвуглена зоря! –

А я писала мало не осколком

великі  букви, щойно з букваря. – 

Той перший віршик, притулившись скраю,

щоб присвітила поночі війна.

Який  він був – я вже не пам’ятаю.

снаряд  упав – осипалась стіна.

Вчитель

     Ні  голод, ні війна не могли зламати  в дівочому серці спраги до знань, потягу до слова. Наприкінці 40-х років  Ліна Костенко вступила до Київського педагогічного інституту, але швидко розчарувалася його гнітючою атмосферою та духовним убозтвом викладачів. З 1953 року вона – студентка Московського літературного інституту, який закінчила у 1956-му. Багато тоді було передумано, сказано і несказано.

Учениця

Очима ти сказав мені: люблю.

Душа  складала свій тяжкий екзамен.

Мов тихий дзвін гірського кришталю,

Несказане лишилось несказанним. 

Життя ішло, минуло той перон.

Гукала  тиша рупором вокзальним.

Багато  слів написано пером.

Несказане лишилось несказанним. 

Світали ночі, вечоріли дні.

Не  раз хитнула доля терезами.

Слова як сонце сходили в мені.

Несказане лишилось несказанним.

Вчитель

     Поцілована  Богом в уста, окрилена мріями і  сподіваннями, підтримувана „хрущовською відлигою”, Ліна Костенко на одному подихові створює відразу три поетичні збірки :

• 1957 – „Проміння землі”;
• 1958 – „Вітрила”;
• 1961 – „Мандрівки серця”.

     Глибокі підтексти, тремтливі передчуття молодості, несилувана гра слів, афористичність вислову, рідкісна стилістична прозорість і лірична одухотвореність притаманна усій ранній творчості поетеси. 

Учениця

Коли  вже люди обляглися спати,

коли  вже місяць вилузнувся з хмар,

коли  спартанка Києва, не Спарти,

лиш я світила вікнами в бульвар, -

тоді  із ночі, з пітьми, з порожнечі,

де  зіп’ялася вежа на котурн,

мені  хтось душу взяв за плечі –

заговорив шопенівський ноктюрн.

А то були якісь магічні пальці.

Вони  німіли на якомусь „фа”.

І прислухалась...

І боялась фальші.

Так, як боїться і моя строфа.

Вони  вертались, мучились, питали.

Вони  відклали славу на колись.

Вони  ту фальш роздерли, розтоптали,

і аж збіліли – так вони сплелись.

Ніхто не знав. Цього й не треба знати,

як  десь ламає пальці віртуоз...

Щасливий  той, хто ще не вміє грати.

Він сам собі Шопен і Берліоз.

Вчитель

     Жодного вірша на „партійну” тему, жодної „ура-поезії”, жодної нещирості й фальші, жодної похвальної оди „власть імущим”  – абсолютно незалежне художнє мислення без авторських оглядань на цензорів і редакторів. Тож і не дивно, що поетесу було загнано в глухий кут мовчання і наступна збірка „Над берегами вічної ріки” вийшла друком тільки 1977 року. 
 
 

Учень

Є вірші-квіти.

Вірші-дуби.

Є іграшки вірші.

Є рани.

Є повелителі і раби.

І вірші є – каторжани.

Крізь мури в’язниць,

по  тернах лихоліть –

ідуть, ідуть

по  етапах століть...

Вчитель

     Ліна  Костенко настільки вміє проникнутись духовною ситуацією в суспільстві, „вжитися” в поетичний образ, створити небувалий ефект присутності читача серед описуваних подій, що її твори миттєво набували небаченого, від часів Шевченка, раннього Тичини та Довженка народного визнання, вони передавалися з уст в уста, стаючи народними, а це – найвище визнання для автора. Приємно, що твори Ліни Костенко відомі й популярні серед сучасної молоді. Так, Олександр Пономарьов має в своєму репертуарі пісню „Романс” на слова Ліни Костенко. 

     Лунає запис пісні у  виконанні Олександра Пономарьова. 

     Не  просто романс, а справжній Гімн коханню, криштальній чистоті й величі людського почуття присвячений шедевр світової лірики „Любов Нансена”.

Учень і учениця читають вірш.

Я кохаю Вас, Єво. Не виходьте за мене заміж.

Не  жалійте мене, хоч і тяжко буде мені.

Я Вас прошу, ні слова. Усе передумайте за ніч.

Добре зважте на все, і вранці скажете: ні. 

Світла  мрія про Вас співає мені, як сирена.

Прив’яжуся  до щогли і вуха воском заллю.

Розумію, це щастя. Але щастя – воно не для мене.

Я боюся Вас, Єво. Я вперше в житті  люблю. 

Моя Пісне Пісень! Золоте пташеня мого саду.

Корабель  попливе, я не вдержу його в берегах.

„Фрам”  – це значить „Вперед”.

Ви  залишитесь, Єво, позаду.

Бо  до серця підступить вічний пошук  у вічних снігах. 

Тиждень буде все добре. Цілуватиму Ваше обличчя.

Може, навіть не тиждень, а цілі роки минуть.

Будем дуже щасливі... Але потім ВОНО покличе.

Ви  зумієте, Єво, простити це і збагнуть?

Ви  не будете плакать? Не поставите душу на якір?

Не  зіткнуться в мені два начала –  Ви і Воно?

Я без Вас нещасливий. А без нього  буду ніякий.

Я без Вас збожеволію. А без нього  піду на дно. 

Ваші  теплі долоні й мої відморожені  руки...

Як  вуста одірву від такої сумної руки?

Чи  зуміємо жити – від розлуки  і знов до розлуки?

А якщо доведеться чекати на мене роки? 

„Фрам”  застряне в льодах...

А якщо не вернуся я звідти?

Я ж собі не прощу! А якщо і нас  буде дитя?!

Ви, така молода! Ви, що любите сонце і  квіти!..

Я люблю тебе, Нансен! І чекатиму все  життя! 

Все, що є найсвятіше, в мені називається  – Нансен.

Хай співає сирена, вона перед нами в  боргах.

Я сама розіб’ю об „Фрамові” груди  шампанське,

Як  покличе тебе вічний пошук у вічних снігах.

Моя Пісне Пісень! Вічний саде мій без  листопаду!

Ти  відкриєш свій полюс. Тебе не знесе  течія.

Подолаєш  сніги. Все залишиться, милий, позаду.

„Фрам”  – це значить – „Вперед”.

А на обрії буду я.

Вчитель

     Галерея портретів, створених Ліною Костенко, настільки багата й колоритна, що перелічити усі – задача надскладна. Подальше творче зростання поетеси  засвідчують романи у віршах „Маруся  Чурай” та „Берестечко”, збірки „Неповторність”(відзначена Шевченківською премією), „Сад нетанучих скульптур”, „Альтернатива барикад”, „Силуети”, „Осінні карнавали” тощо. І знову ж таки – думки Ліни Костенко не пливуть за течією, а наполегливо пробиваються проти неї, наголошуючи на несправедливості, штучності, боягузтві, блюзнірстві, бідності людей, влади і суспільства в цілому. 

Учень

Не  там шукаєм істину, не там!

Ці  болота потрібні болотам.

Заболотуйте болота,

бо  знову буде істина не та.

Зелена  твань, болотяні пастелі!

Трясовина, що поглинає слід.

Мойсей  народ виводив із пустелі.

Де  той Мойсей, що виведе з боліт?! 

Учень

Мені  сьогодні снився уночі

фрегат, що зачепився за корчі.

Хто змусив його плавати в корчах?

Чому  таке верзеться по ночах?

Яка у нас флотилія сумна!

Кругом  корчі, і флагмана нема.

Вчитель

     Як  бачимо, Ліна Костенко – рідкісний  майстер у володінні словом, чарує  і вражає несподіваність і духовна  пластика її поетичних образів, багатство  художніх засобів у створенні  цілісної мистецької палітри, філософічність і безмежна глибінь думки. 

Учень

Страшні слова, коли вони мовчать,

коли  вони зненацька причаїлись,

коли  не знаєш, з чого їх почать,

бо  всі слова були уже чиїмись. 

Хтось ними плакав, мучився, болів,

із  них почав і ними ж і завершив.

Людей мільярди і мільярди слів,

а ти їх маєш вимовити вперше! 

Все повторялось: і краса, й потворність.

Усе було: асфальти й спориші.

Поезія  – це завжди неповторність,

якийсь  безсмертний дотик до душі.

Вчитель

     Сьогодні  ми завершуємо огляд лірики Ліни Костенко. Ґрунтовніше особливості творчого методу авторки розглянемо на наступному уроці. Сподіваюся, що кожен із вас відчув на собі безсмертний дотик її великої Поезії. 

     IV. Підведення підсумків

Вчитель

     Що  ж нового ви відкрили для себе на цьому уроці?

Орієнтовні  відповіді учнів

• Ліна Костенко – талановита українська поетеса. Прийшла в літературу на початку 60-х років. Належить до „шістдесятників”. Автор збірки „Проміння землі”, „Вітрила”, „Мандрівки серця”, „Неповторність”, „Сад нетанучих скульптур”, „Силуети”, „Альтернативи барикад”, „Осінні карнавали” та ін.
• Перу Ліни Костенко належать історичні романи у віршах „Маруся Чурай” та „Берестечко”, поема „Скіфська Одіссея”, драматична поема „Сніг у Флоренції”, „Дума про трьох братів Неазовських”.
• Вірші Ліни Костенко вирізняються з-поміж віршів інших авторів своєю незвичайною образністю, глибокою філософічністю.
• Ліна Костенко створила безліч афоризмів, її мова легка, емоційно витончена, стилістично викристалізувана.
• Надзвичайно багатою є тематика лірики: добро і зло, життя і смерть, любов, вірність, роль поета і поезії в житті суспільства, природа, екологія, історія...
• Засудження жорстокості й насильства, гнівний докір пристосуванцям, егоїстам, зрадникам народу.
• Відвертість, щирість вислову.
• Надзвичайний ліризм і мелодійність мови.

     V. Домашнє завдання

     Біографія Ліни Костенко, вивчити напам’ять вірш „Життя іде і все без коректур” та один – за власним вибором.

     Після підсумків уроку, якщо дозволяє час, доцільно розпочати стилістичний аналіз поетичних творів Ліни Костенко або  провести конкурс на виразне читання  її творів.